#10yearchallange

Привіт, крихітка!
Чи завжди я була такою крутою, як зараз? Я знала, що ти запитаєш це врешті. Тому ось тобі моє щиросердне — ні.
Ніхто не народжується крутим. Не стає дослідником, не підкоряє гірську вершину і не стрибає в безодню з однією мотузкою на ногах. Всі ці безумства — лиш те, ким ти хотіла б бути десь там, в глибині душі, чи за інших обставин.
Якщо поглянути на мене десять років тому, що я можу про себе сказати?
Звичайна студентка звичайного львівського універу. В міру коротка спідниця. В міру дешевого алкоголю. В міру знала міру.
Я завжди знала, що універ (ще й гуманітарна освіта) — це лиш тайм-аут, щоб подумати, ким ти хочеш бути у житті. А ким я тільки не хотіла.
Мріяла допомагати бенгальським тиграм відвойовувати свою свободу. Мріяла відкрити свій стартап і стати відомою. Мріяла танцювати на пілоні краще за будь-яку спортсменку. Хотіла бути впізнаваною на обкладинках екстрім видань.
Але, як це завжди і буває, любов приходить несподівано. Одне невелике татуювання змінило мене безповоротно. Тавро, що трималось кілька днів, залишило глибокий відбиток у моїй душі. І я зрозуміла — це моє життя. А бажання мають вагу не колись там, за інших обставин, чи в іншому житті. А просто зараз.
З цього і почався мій шлях тату-майстра — з бажання стати опорою для тих, хто жадає змін, але вагається.
Арлі зараз і Арлі десять років тому — це одна і та ж я. Лиш більш смілива. Бо тепер я не одна — у мене є стільки тимчасових прикрас-що-говорять, що годі випробувати всі омріяні образи. І разом з тобою ми славетно розважимось.
Застрибуй!
Потяг до твоїх мрій відправляється.